Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2015 року Справа № 922/3743/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіБожок В.С.,суддівКостенко Т.Ф., Сибіги О.М.розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5", с. Подвірки, Харківська обл.на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 рокуу справі господарського суду Харківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5", с. Подвірки, Харківська обл.доВідкритого акціонерного товариства "Трест "Південзахіденергобуд", с. Подвірки, Харківська обл.простягнення 218 614,50 грн.

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Харківська ТЕЦ-5" (далі за текстом - ПАТ "Харківська ТЕЦ-5") звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до відкритого акціонерного товариства "Трест "Південзахіденергобуд" (далі за текстом - ВАТ "Трест "Південзахіденергобуд") про стягнення безпідставно одержаного майна в сумі 218 614, 50 грн.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду Харківської області від 28.04.2015 року залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджується факт сплати відповідачем земельного податку за земельну ділянку, на якій знаходяться належні йому на праві власності будівлі, не дивлячись на те, що він не є власником чи користувачем відповідної земельної ділянки, а, відтак, вимоги про стягнення безпідставно одержаного майна є необгрунтованими та безпідставними.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 28.04.2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

ВАТ "Трест "Південзахіденергобуд" відзиву на касаційну скаргу подано не було.

Сторін згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим законом процесуальним правом на участь в розгляді справи касаційною інстанцією.

Приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання рішення арбітражного суду Харківської області від 15.06.1992 року № 3561/22, рішення Міненерго від 07.07.1993 року, наказом "Харківобленерго" № 44 від 17.04.1998 року зобов'язано позивача передати відповідачу будівлі, перелік яких визначено в наказі.

При цьому, вказані в наказі будівлі розташовані в межах земельної ділянки, яка належить ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" на праві постійного користування згідно Акту ІІ-ХР № 001477 від 07.12.2001 року.

Таким чином, відповідачу на праві приватної власності належать будівлі за наступними адресами: Харківська область, Харківський район, селище Пісочин, в'їзд Кононенко 1 - нежитлова будівля адміністративного корпусу загальною площею 190,8 кв.м., про що свідчить Свідоцтво на право власності від 20.03.2007 року серії CAB № 413262; Харківська область, Харківський район, селище Пісочин, в'їзд Кононенко 1-А - нежитлова будівля склад ЗДВ загальною площею 383.1 кв.м., про що свідчить Свідоцтво на право власності від 20.03.2007 року серії CAB № 413260; Харківська область, Харківський район, селище Пісочин, в'їзд Кононенко 1-Б - нежитлова будівля майстерня загальною площею 30.9 кв.м., Свідоцтво на право власності від 20.03.2007 року серії CAB № 413261.

Відповідно до протоколу засідання районної комісії щодо врегулювання земельних відносин на території Харківського району від 16.04.2007 року було надано згоду ВАТ "Трест "Південзахіденергобуд" на виділення земельної ділянки, площа якої буде визначена після обґрунтування меж для обслуговування нежитлових будівель та споруд.

Рішенням Пісочинської селищної ради Харківської області від 19.05.2010 року "Про затвердження містобудівного обґрунтування розташування меж та розмірів земельної ділянки для обслуговування нежитлових будівель та споруд ВАТ "Трест" Південзахіденергобуд" було затверджено містобудівні обґрунтування меж та розмірів земельної ділянки для обслуговування нежитлових будівель та споруд, які розташовані в сел. Пісочин, в'їзд Кононенко 1,1а,1б Харківського району Харківської області.

Рішенням Пісочинської селищної ради Харківської області від 28.03.2013 року "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ВАТ "Трест" Південзахіденергобуд" для обслуговування нежитлових приміщень за адресою сел. Пісочин, в'їзд Кононенко 1,1а,16" зобов'язано відповідача надати до селищної ради відмову від постійного користування земельною ділянкою орієнтовною площею 1,313 га ПАТ "Харківська ТЕЦ-5".

З матеріалів справи вбачається, що відповідач неодноразово звертався до позивача з пропозицією узгодити межі земельних ділянок, а саме щодо спірної земельної ділянки площею 1,313 га, яка знаходиться у постійному користуванні позивача, на що було отримано відмови.

Також позивач листом № 01-28/1286 від 07.08.2013 року повідомив відповідача про те, що актом від 12.07.1996 року встановлено межі земельної ділянки відповідача, з моменту придбання прав на нерухоме майно відповідач не уклав договори оренди землі і не здійснював сплату земельного податку, у зв'язку з чим його сплата здійснювалась позивачем як законним землекористувачем.

За весь період користування земельною ділянкою позивач сплачував земельний податок за вказану земельну ділянку, що підтверджується довідкою наданою ДПІ ГУ Міндоходів та податковими деклараціями, відповідно до яких ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" сплачено плату за землю з юридичних осіб за земельну ділянку загальною площею 1,313 га, яка розташована на території Харківського району та на якій розташовані будівлі ВАТ "Трест "Південзахіденергобуд", у 2011 році - 70 902,00 грн., у 2012 році - 70 902,00 грн., у 2013 році - 76 810,50 грн., загальна сума складає 218 614, 50 грн..

Вважаючи, що відповідач повинен компенсувати вартість користування земельною ділянкою, позивач звернувся до суду з позовом на підставі ст. ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України про стягнення фактично сплаченого ним земельного податку як безпідставно одержаного майна в сумі 218 614, 50 грн.

В той же час відповідач з посиланням на положення ст. 15 Закону України "Про оренду землі" зазначав, що акт визначення меж земельної ділянки в натурі, який є необхідним документом для укладення договору оренди та який повинен бути підписаний власниками та землекористувачами суміжних земельних ділянок, позивачем не підписаний, що унеможливлює подальше оформлення права оренди земельної ділянки.

Також відповідач вказував, що ним вжито всіх можливих заходів для належного оформлення землекористування у порядку, передбаченому законодавством, але внаслідок бездіяльності позивача неможливо здійснити оформлення права оренди земельної ділянки.

Крім того, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що незважаючи на відсутність укладеного договору оренди земельної ділянки, позивачем сплачувався земельний податок за земельну ділянку, на якій знаходяться належні йому на праві власності будівлі, що підтверджується довідкою ГУ Міндоходів в Харківській області, податковими деклараціями та платіжними дорученнями про фактично сплачені суми земельного податку з 2012 по 2014 рік.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом регулювання ст. 1212 Цивільного кодексу України є загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, а саме такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України).

Вказані положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Зазначені положення застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (ч. 2 зазначеної статті).

Вищезазначене дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти як: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

В той же час, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач є власником будівель, що розташовані в межах земельної ділянки, яка належить ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" на праві постійного користування згідно Акту ІІ-ХР № 001477 від 07.12.2001 року.

Згідно з п. 14.1.136 ст. 14 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011 року, земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Згідно зі ст. ст. 269, 270 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об'єктом оподаткування - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач неодноразово звертався до позивача листами з пропозицією узгодити межі земельної ділянки для належного оформлення права користування земельною ділянкою, на якій знаходяться об'єкти нерухомого майна відповідача, однак позивач не надав згоду на вилучення земельної ділянки, чим створював підстави для оплати земельного податку за земельну ділянку, якою він фактично не користується.

Крім того, господарськими судами попередніх інстанцій вірно враховано, що в матеріалах справи містяться докази сплати відповідачем земельного податку за спірну земельну ділянку, а саме довідка Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції від 12.08.2013 року, платіжні доручення про сплату земельного податку, податкові декларації (додаток до заяви від 14.07.2015 року), незважаючи на те, що він не є власником чи користувачем відповідної земельної ділянки.

Поряд з цим, судами встановлено, що позивачем не доведено умов, з якими закон пов'язує застосування ст. 1212 Цивільного кодексу України, зокрема, не доведено набуття відповідачем за рахунок позивача певного майна (грошових коштів) або збереження майна, яке неминуче мало б вибути з його володіння, а тому застосування ст. ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, є протиправним.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вірними висновки господарських судів попередніх інстанцій про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що матеріалами справи підтверджується факт сплати відповідачем земельного податку за земельну ділянку, на якій знаходяться належні йому на праві власності будівлі, не дивлячись на те, що він не є власником чи користувачем відповідної земельної ділянки, а, відтак, вимоги про стягнення безпідставно одержаного майна є необгрунтованими та безпідставними.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що доводи ПАТ "Харківська ТЕЦ-5", викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обгрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 року у справі № 922/3743/14 - залишити без змін.

Головуючий суддяВ.С. Божок СуддіТ.Ф. Костенко О.М. Сибіга